Заявка театра-участника фестивалю
Про театр
Про виставу
Контактна особа
 
Технічний райдер
Будьласка, ознайомтесь з Умовами конкурсу
автор: Галина Канарська
Фото: Руся Асєєва, Шура Шукліна, Юрій Ребрик
Олег Зайцев:
«Молоко» - таки окраса Одеси»
Вони живуть у різних містах. Їхній день забитий вщерть проблемами, кожен займається своїм. Але ці двоє хоч раз на рік зустрічаються в Одесі, і місце цієї зустрічі осіннє – незмінне. Мова йде про Олега Зайцева і Михайла Журавля. Знайомтесь! Олег Зайцев -український театральний діяч, режисер, театрознавець, музеєзнавець. Член Національної спілки театральних діячів України, Член Українського центру розвитку музейної справи, Член ICOM.. За цією сухою статистикою, чи радше пафосними словами ховається Людина з якою можна говорити про театр до безконечності . Зайцев живе в Ужгороді вже багато років, працює вісім років заступником директора Закарпатського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені братів Ю.-А. та Є. Шерегіїв, а це означає, що лавина мізерних театральних справ падають на його плечі. Така робота може комусь видатися навіть непомітною, марнотою марнот. Він же ж кожен день зі спокоєм поринає у цей світ, бо таки добре знає, як це важливо створити митцям відповідні умови для творіння. Вечорами повертається до найулюбленіших своїх занять – написання книг. В яких розповідає про митців, бо таки мистецтво – основа його життя. Серед написаних ним монографій «Майстри Закарпатської сценографії XX сторіччя». «Закарпатський обласний державний український музично-драматичний театр», «Режисери Закарпатського театру XX сторіччя» «Художник театру Емма Зайцева». Він – інтелектуал з добрим серцем, для якого театр – здійснена дитяча мрія. І ось тут виникне Одеса, бо саме в цьому місті 1984–1989 навчався у театрально-художньому училищі на відділення «Театральна світлотехніка», а після завершення навчання поїхав працювати у Рівне. Через якийсь час його шляхи з Михайлом Журавлем перетнуться у Рівненському державному гуманітарному університеті, де обоє вивчатимуть театральну режисуру. Чи знали вони тоді, що місцем їхніх майбутніх зустрічей стане Одеса? І чому Одеса? Хоча на своїй сторінці у фейсбуці Олег пише про себе: «Театрознавець, одесит, чоловік, батько, дідусь». П'ять основних «Я» викарбовує, як своє життєве кредо. А поговорити хочеться про незакарбовані речі, про його вже 5 –річне членство в журі фестивалю «Молоко», який десять років тому в Одесі створив його побратим Михайло Журавель. Він не пише, що – одесит, але обіцяє яскраве театральне молоко. Молоко – як тема театральної спокуси, яка зваблива для будь\–якого віку.

Ви живете багато років живете в Ужгороді і маєте власний фестиваль, яким опікуєтеся «Під цвітом сакури», а вже п'ять років їздите на фестиваль «Молоко» в Одесу, як член журі?
Це зовсім не випадковість. Одеса – рідне для мене місто. Найважливіше, що цей театральний фестиваль роблять мої друзі, духовні побратими, та це і зайвий повід побути вдома. Це великий театральний фестиваль, в якому добре почуваються себе і театральні аматори, і професіонали. Це – можливість професійних розмов неспішних, щирих і дуже відвертих, адже фестиваль дає змогу театрам затриматись хоч би на день в Одесі, насолодитися морем і таки поговорити про професійні речі.

Чому саме театр став для Вас найважливішим у житті?
У мене у житті був шанс поступити або в театральне, або в кулінарне. Але так склалося, що в школі ми кожної суботи і неділя ходили в театр, без нього я вже не уявляв свого життя, а так зовні я зовсім не схожий на Ален Делона, то вирішив знайти собі іншу театральну професію. Ось так і живу театром все своє життя.

Які ознаки фестивалю «Молоко» найбільше Вас приваблюють?
Це - перш за все молодіжний фестиваль, відчуваєш себе молодим, члени журі не критикують, а готові до серйозної професійної розмови. Після кожної вистави можна підійти до будь – якого члена журі і відверто про все поговорити Фестиваль починався, як аматорський, Михайло Журавель зробив його ще в Рівному, бо хотів, щоб аматори мали змогу спілкуватися між собою, а через 4 роки стало зрозуміло, що треба йти далі, що аматорам треба спілкуватися з професіоналами, адже молодим людям треба рости і, можливо, для багатьох з них професійний театр стане майбутнім. І всім стало цікавіше. В Одесі не було українського фестивалю, то ж Михайло Журавель зробив сміливий крок і поруч з фестивалем драматурга Олександра Марданя «Зустрічі в Одесі», який проводився на базі Одеського російського театру імені Іванова, дав шанс розвиватися в місті фестивалю «Молоко». Мені здається, що якось в останні роки зацікавлення театром послабилося, публіка не дуже поспішає купувати квитки, хоча за контрамарку молодь готова прийти. Можливо, це все через те, що ніхто не заохочує театром і не сприяє зацікавленню підростаючого покоління цим унікальним мистецтвом, тому справа, яку робить Михайло Журавель вражає. Здається, що завдяки йому проросте театр майбутньому в нашій державі.

А як створюється фестивальне журі, як часто воно змінюється?
Там працюють різні люди. Хтось приїжджає раз, хтось працює багато років. Михайло Журавель в роботу журі не вмішується. А ми з 10 вечора до 3 ночі завжди обговорюємо вистави. Останні роки фестиваль дає нагороди, і робить гастролі театру, який переміг. І ще члени журі проводять майстер класи, така маленька лабораторія. Це дуже важливо для учасників фестивалю, бо крім естетичного задоволення, вони утримують неоціненний мистецький досвід, який обов'язково вплине на їхню подальшу мистецьку долю. Вистави відбирає Михайло і для нього є дуже важливими моральні критерії вистави, бо фестиваль «Молоко» оаза добра перш за все, на якій має зрости молоде покоління, яке змушене жити в дуже здеморалізованому жорстокому світі. Михайло завжди шукає світлі моменти у виставах, навіть, якщо в основі найжорстокіше світобачення, найважливіше, щоб це був справді твір мистецький.

Чи Михайло Журавель буває на обговоренні журі?
Звичайно, але ніколи не впливає на думки членів журі. Кожен член журі має свій листок на кожну виставу, де аргументовано виставляє оцінки на всі запитання, які фігурують у цій анкеті Михайло унікальний в тому, що завжди намагається зрозуміти кожного і, якщо має таку можливість, то обов'язково хоче допомогти митцям, які цього потребують. Члени журі бувають з різних країн і це також дає більш обгрунтований погляд на цю, чи іншу виставу.

Наскільки різноманітні вистави представлені на фестивалі?
Вони дуже різні. І, якщо митець уважний і розумний, то зуміє це використати для своїх подальших творчих пошуків. Особливо це важливо для аматорських театрів, які отримують справжні уроки театральної майстерності. Фестиваль також є справді своєрідною рекламною компанією для Одеси, як міста театрального, який вабить не лише морем, але й Театром у широкому розумінні цього слова.

Чи були для вас потрясіння на цьому фестивалі?
Найбільше потрясіння зустріч з грузинським театром, який просто вражає своєю емоційністю. Кожного року є чим захоплюватися. Навіть якщо лише дві вистави з програми фестивалю вражають, то це – неймовірний успіх.

Чи беруть участь у фестивалі одеські театри?
Так, Іван Уривський з виставою Одеського українського драматичного театру став справжнім театральним відкриттям для України. Дуже цікаві театри, зокрема з Ізмаіла.

Як вдається в одному фестивалі поєднувати професійні та не державні театри?
Вони між собою розходяться. Кожен має свою нішу та й отримує Диплом учасника, вони мають інші номінації.

Як члени журі спілкуються між собою?
Як справжні друзі, залюблені в театр, незалежно від професії. Наприклад, Віктор Дмітрієв – директор циркового агенства, настільки любить театр, що намагається робити власні нагороди для колективів, які його найбільше вражають. Власне друзі – однодумці найбільше допомагають Журавлю у його намаганні творити майбутнє українського театру. Михайло має однодумців. Але з містом існує якось ізольовано. Він творить, можновладці приходять, похвалять але реальної допомоги не надають. Михайла унікальність в тому, що він робить те, що вважає за потрібне і найважливіше достойно несе своє ім'я. Нас вчили, що треба берегти своє ім'я, це – найважливіше. Щось не вдається сьогодні, обов'язково вдасться завтра. Михайло Журавель вже зараз своєрідний синонім українського молодого театру. З дружиною Анастасією вони цілий рік працюють, наповнюють найрізноманітнішими цікавими мистецькими подіями Одеський культурний центр, щоб зібрати хоч би частково гроші на «Молоко». Він ніколи не жаліється на труднощі, просто крок за кроком йде до своєї мети і не дає змоги розчаровуватись людям, в яких вірить і допомагає їм творити. Ось цього літа допоміг провести на Рівненщині гастролі київського театру "Papasony" з виставою «Роксолана», бо поділяє мистецький світогляд режисера Андрія Лелюха, який говорить, що "Мені подобається, що у нашому театрі тіней за 50 хвилин можна розказати про дуже багато важливих речей. Але розповідь - це не самоціль. Історія, яка розповідається за допомогою театру тіней, сприймається не як вистава, ми створюємо об'єм. Наші вистави направлені на самовдосконалення і акторів і глядачів. Ми хочемо, щоб після наших вистав люди замислювалися над цінністю життя, над добром і злом, над тим, що таке всесвіт." Такі ж мрії має Михайло, і вони обов'язково здійсняться.

Як ви уявляєте майбутнє фестивалю «Молоко»?
Це залежить від здоровя і бажання Михайла. Якщо це не замучить і в нього вистачить сили, то майбутнє обнадійливе. Цей фестиваль дуже важливий. Особливо для дітей і їхніх батьків. В Одесі для дітей інших фестивалів немає. Вони мать змогу побачити всі вистави. Це своєрідний навчальний заклад справжнього театрального руху. На фестивалі немає спеціального представлення театрів, є унікальна можливість спілкування, якого так бракує театралам, є можливість побути хоч один – два дні та й трохи відпочити. На допомогу обов'язково приїжджають волонтери, серед яких Андрій Фелик – завтрупи Франківського театру, і він не одинокий у своєму бажанні допомогти. Михайло міг би робити фестиваль у будь-якому місті, але «Молоко» – таки окраса Одеси. Тому до нього з радістю приїжджають люди, які не уявляють свого життя без театру. Я чомусь вірю, що років 20 фестиваль таки протримається, енергії Михайла на нього вистачить, та й його однодумці не підведуть, а я також у пригоді стану.

А які Ваші сподівання на цьогорічний фестиваль?
Я ніколи не дивлюся і не цікавлюся програмою фестивалю наперед. Я живу передчуттям цікавим зустріче, розмов, вистав. Знаю, що мене чекають цікаві дні. Якщо з 20 вистав дві вистави мене захоплять – вражень вистачить на цілий рік. Найважливіше - спілкування. Ми стали дуже одинокими, тому, коли очі горять і ми тішимося зустрічами - це ковток свіжого повітря. А театр завжди дарує надію. То ж маю надію на Журавля, який не зрадить своїм мистецьким засадам і молочні театральні ріки щедро наповнюватимуть мистецьке життя і Одеси, і України.
Made on
Tilda