Заявка театра-участника фестивалю
Про театр
Про виставу
Контактна особа
 
Технічний райдер
Будьласка, ознайомтесь з Умовами конкурсу
автор: Галина Канарська.
Фото: Руся Асєєва, Шура Шукліна, Юрій Ребрик
Михайло Журавель:
«Реально я один в Одесі займаюся українським театром»
У нього унікальне прізвище, яке можна трактувати по різному і знаходити своєрідні коди життя. Він – вічний мандрівник, який мандрує в пошуках …Театру. Вже 10 років Михайло Журавель керує в Одеським культурним центром і намагається творити український театр. Режисер за фахом, продюсер і мрійник. Він поставив 10 вистав, а потім зупинився у своїх авторських театральних пошуках, хоча найближчим часом таки збирається повернутись до режисури. Створений ним театральний фестиваль «Молоко» в Одесі з кожним роком набирає ще більшої популярності. Михайло не втомлюється шукати вистави, які будуть цікаві та зрозумілі глядачеві. Він переконаний, що театр має бути простим і смачним, як хліб, чи…молоко. Отже, фестиваль «Молоко» метою якого є зацікавлення українським театром якомога ширшого кола глядачів. Цікаво, як виникає у людини думка створити такий фестиваль у місті, де мистецьких атракцій найрізноманітнішого гатунку предостатньо. Хочеться з перших уст почути, хто він - Михайло Журавель і чим живе цей сучасний український Дон Кіхот, який вже не сподівається отримати від держави фінансову підтримку для проведення унікального театрального фестивалю.

Звідки Ви, Михайле, що криється за Вашим натхненним прізвищем Журавель?
Журавель – пристрій для підняття води з криниці, коло нього люди збиралися, щоб напитися води. Саме журавель до криниці, до джерела – основа мого прізвища. Тато розповідав, що його дідусь коло цього журавля любив розповідати найрізноманітніші оповідки і люди в них вірили. Може від цього мого прадіда в мене тяга до мистецтва. В першому класі, я написав, що мрію бути клоуном в цирку і досі вірю, що цирк – це найчесніше мистецтво, бо в ньому неможливо збрехати. У восьмому класі я вже грав в театрі, міг вважати себе професійним актором, бо за свою працю отримував платню. Мені здається, що театром я займався завжди. Я навіть впевнений, що театр –моя життєва місія. Хоча дорога до нього не була аж такою легкою, але дуже цікавою. Я декілька років пробував вступити на режисуру у Рівненський університет культури. Вступив у 1995 році і цього ж року очолив, як художній керівник сатиричний театр мініатюр «П'яте колесо» у рідному містечку Костопіль. Це – унікальний досвід. Мені неймовірно пощастило на педагога, всім я завдячую Богатирьову Володимир Олександровичу. Я вів щоденник про книжки, які читав, він навіть дозволяв мені писати на сторінках книжок, щоб запам'яталися концептуальні речі. У нас був чудовий курс, староста курсу – Олег Зайцев – тепер заступник директора Закарпатського академічного обласного українського музично-драматичного театр імені братів Ю. А. та Є. Шерегіїв, залишився другом назавжди і допомагає в організації фестивалю не лише як член журі, а як справжній господар, який хвилюється про найменшу дрібничку. Після університету хотілося займатися наукою, через два роки я прочитав лекцію з історії театр, а потім я ще 7 років викладав на цій кафедрі. Це неймовірне щастя, бути завжди поруч з людьми, які інфіковані «бацилою творчості». Інколи мені хочеться написати захалявну книжечка про цей дивовижний світ театру, який твориться у найнесподіваніших куточках України. Довгий час у моєму рідному містечку Костопіль творив театр «П'яте колесо» – це було моє мистецьке осердя, такий собі театр естради з гумористичним ухилом. Він протримався аж 2000 року. Ми зробили прощальне шоу і вирішили рухатися далі. Так у Рівному народився театр «Сонях»–назва була зовсім невипадковою, бо сонях завжди повертає голову за сонцем, хотілося, щоб театр ніс в собі оце дивовижне відчуття присутності сонця. У цьому театрі гралися найрізноманітніші вистави. Як на мене, то серед найцікавіших була постановка «Дітей підземелля» В. Короленка. Діти безхатченки і – поруч занедбаний храм, на такому моральному парадоксі будувалася вистава. А найзворушливішою була вистава про слона Хортона який виліз на дерево, щоб висидіти пташечку. Народилися слонопташеня, цей твір американського автора – Доктора Сьюза адаптував Юхим Чеповецький. Серед наших улюблених авторів був Костянтин Корф, який написав «Чорне сонце» про події 1994 року в Придністров'ї, В основу п'єси покладені реальні події, це був день випускного вечора у Кості, оголошено комендантський час, і світ перевернувся. Це як предвісник першого нашого Майдану, наче ми пішли вперед до 2005 року, ми готували виставу в час, коли був вже український Майдан. Ми – учасники Майдану в Рівному, які ще й проводять репетиції, 7 січня відбулася прем'єра. Це був як вибух. Хотілося б до цього твору повернутися. Ще для нас Костя написав п'єсу «Свора» про собак за оповіданням Костянтина Сергієнка, історія вірності собак. Вже 2007 році був перший фестиваль «Молоко» у Рівному і ми зіграли її , а 2009 році відбувся фестиваль в Одесі. А театр «Сонях» досі діє в Рівному, його камерна сцена одна з найкращих у цьому місті. Але повернімося до Одеси. Якісь дивовижні речі тут зі мною відбувалися і відбуваються. Тут на пішохідному переході я побачив даму, яка вела улюблену пещену собаку, а бездомний пес, вхопився за повідок і перейшов дорогу з ними. Для мене це була історія пошуку родини, друга, бо, коли Ти не маєш в кого вірити, то це – найстрашніше у нашому жорстокому світі. Театр «Сонях» назавжди буде моєю родиною. І спілкування наше з Костею не припиняється, хоч він живе тепер у США з радістю приїжджає в Одесу і ми будуємо майбутні творчі плани. Одеса прийшла в моє життя несподівано, може тут спрацювала друга сторона мого прізвища, адже Журавель – птах перелітний. Придбали в Одесі занедбанн приміщення без вікон і дверей, це було якесь провидіння, 14 місяців ми його відновлювали – 31 жовтня 2008 року завершився ремонт та відбулося відкриття. З того часу, за мною переїхав фестиваль в Одесу. У нас фестиваль на якому вистачає самоіронії, ми переконані, що такий погляд на себе запорука залишатися адекватним у професії, одного разу нагородами були бідончики для молока. 3 літра молока - найвища нагорода. Театр –шкідливе виробництво. То ж треба молока побільше. Кожен фестиваль має свою родзинку. Одного року у назві більшості вистав була згадана їжа, в інший - з 10 вистав показаних на фестивалі–7 прем'єри. Прийшов час, коли ми зрозуміли, що публіка закохується і чекає переможця, тоді ми вирішили, що колектив переможець завжди буде відкривати наступний фестиваль. Це хороша традиція, дає змогу продовжувати життя виставі і театрам це подобається. А ще режисер вистави переможця стає членом журі. Наприклад, у 2016 році переможцем стала вистава «Каліка з острову Інішмаан» Мартіна Макдона Рівненського академічного українського драматичного театру, це був перший приїзд цього театру в Одесу. Властиво у 2016 році на фестиваль в Одесу приїхало 6 академічних театрів, це зробив фестиваль «Молоко», а не державні інституції України. Вдячність глядача -найважливіша наша нагорода, ми не їдемо, умовно кажучи, відпочивати в Греції, а робимо фестиваль. Бо це дуже важливо для українського театру. Нам хочеться його зробити дуже домашнім, тому творимо нові майданчики -зараз їх вже шість. Відкрили камерну сцену, театральний дворик- на якому з радістю виступають українські автори, зокрема були Олександр Ірванець, Євген Стеблівський, Паало Ар'є, Олег Вергеліс, Андрій Любка, Брати Капранови, Руслан Горовий, презентували свої книги: Олег Зайцев «Режисери закарпатського театру 20 століття», Олег Вергеліс презентував книгу «Українська Драма», Павло Ар'є і Олександр Мардань збірки драматургії, художник та музикант Юрій Журавель польовий планшет «Битва за землю рідну». А з 2013 року на фестивалі відбуваються вуличні дійства, ми побудували 10 метрові декорації, горіли мазанки, створили бездну несподіваних речей. Все це творилося заради того, щоб театр «Парадигмаріум» - показав вуличне дійство «Манкурти» про революцію гідності. Легко не було, нам погрожували, але ми не здалися, і таки показали одеситам в різні роки ексклюзивну трилогію унікального вуличного Open Air театрального експерименту вже згадувані «Манкурти» 2014, «ROOD» 2015, «Être-jeté-là» 2016 вистави у постановці режисера – концептуаліста Олександра Журавля, з гордістю можу сказати, що він –мій рідний брат. Дуже горджуся, що зумів привести до Одеси виставу «Солодка Даруся» Марії Матіос в постановці народного артиста України Ростислава Держипільского Івано- Франківського театру. Серед моїх найбільших театральних радощів є те, що театральний Харків був представлений виставою Ігоря Ладенка за твором американця Дона Нігро «Звірячі історії», яку на завершення цього театрального сезону зіграв театр українською мовою.
У Михайла кожна мить дня розписана, але він –Журавель, має два крила – театр і родина. На родину часу обмаль, дружина Настуня все розуміє, а діти - це святе, тому Марися і Назарко мандрують з ним на найрізноманітніші переговори, щоб по дорозі в машині можна було з ними поспілкуватися. Вони відкриваються для нього кожного дня з найнесподіванішої сторони і дають натхнення для роботи, яка фактично є безконечною боротьбою, бо сподіватися підтримки від держави не доводиться. Він подає проекти у найрізноманітніші інституції, але виявляється, що україномовні проекти наша держава ще й досі не готова підтримувати. Все, може запропонувати запрошеним театрам, це ідеально технічно облаштовані сцени, що є величезною рідкістю в нашій державі. Все зроблено власними силами, добре, що однодумців та друзів у Михайла багато і, він таки вміє захопити своїми ідеями. На 90% грошей на оплату приїзду театрів немає і на поселення також. Але щось вабить театри у цьому неприбутковому фестивалі «Молоко», то ж самі шукають змоги добратися до Одеси. 25 – 28 вересня таки відбудеться одинадцятий фестиваль театрів «Молоко», який буде присвячений десятиліттю яскравого театрального простору з найменням «Одеський культурний центр». У цьому центрі за ці десять років відбулися найяскравіші найбільш резонансні вистави з усієї України та й інших країн світу. Вже розпочато продаж абонементів на фестиваль, до першого вересня його ціна – 800 гривен, в цей абонемент входять квитки на всі вистави конкурсної та позаконкурсної програми на Головній сцені Між іншим абонементи продаються по Україні, краще, ніж в Одесі. Вже продано понад 100 абонементів. Мрії Михайла Журавля здійснюються, бо для нього найважливіше, щоб реально можна було сприяти розвитку сучасного українського театру. Залишилося дочекатися кінця вересня і встигнути на це гурманське свято українського театру. Не забудьте, 25 – 28 вересня варто провести в Одеському культурному центрі.
Made on
Tilda